Лисогірський форт
Лисогірський форт (укріплення) зведено протягом 1871-1877 рр. на приярку правого високого берега Дніпра (заввишки понад 60 м), що домінує над долиною р. Либідь, яка зберегла в цьому місці відтинок відкритої течії. Схили зі сходу нависають над трасою Наддніпрянського шосе, з півночі панують над залізницею. Кримська війна 1853-1856 рр. виявила неадекватність оборонних казематованих споруд новим методам ведення облоги за допомогою нарізної артилерії. У зв’язку з цим директор інженерного департаменту генерал-ад’ютант Е. Тотлебен, учасник оборони Севастополя, висунув ідею щодо перетворення Київської фортеці на фортову. Для вивчення цього питання він двічі у 1860 р. і 1869 р. приїздив до Києва.
Передбачалося оточити центральну частину міста (в межах Либідської долини і Кудрявця) кількома земляними укріпленнями. Це потребувало великих коштів, тому споруджено тільки один форт – на Лисій горі, який контролював підступи до залізниці. У квітні 1871 р. територію майбутнього форту, що належала Києво-Печерській лаврі, оглянули члени імператорської родини. Земельну ділянку на Лисій горі було передано військовому відомству. У серпні 1871 р. Е. Тотлебен ознайомився з розбивкою і трасуванням форту та еспланади на місцевості. На ділянці форту вирубувалися дерева прокладалися дві “шосовані дороги”, почалося спорудження головного валу. Будівництво земляного форту завершено у 1877 р. Визначена у зв’язку з цим нова еспланада передбачала знесення будинків городян, що викликало в них негативне ставлення.
Складну конфігурацію плану у вигляді неправильного прямокутника зумовлено своєрідним рельєфом місцевості, до центру якої увійшла долина глибокого яру з глиняним кар’єром лаврського цегельного заводу. З півночі та сходу форт прилягав до крутих либідського та наддніпрянського схилів, із заходу та півдня виходив на похилу площину. Згідно з детальним планом виконаних робіт (1874 р.), підписаним Е. Тотлебеном, з півночі форт захищено окремим редюїтом і відступною батареєю, зі сходу – розташованою внизу земляною флешшю, оточеною водяним ровом. Суцільний головний вал бастіоннотенального абрису обіймав форт із заходу та півдня. До нього входили бастіон №1 (на північно-західному розі), бастіон №2 (західний) і великий бастіон №3 неправильної у плані форми, що прилягав до берега Дніпра. З території укріплення до зовнішнього сухого рову, де було запроектовано капоніри (не збереглися), потрапляли до влаштованих у валі склепінчастих потернах-сортіях (ширина 2,75 м, висота 2,5 м), споруджених з жовтої київської цегли на цементному розчині (збереглося 8 сортій). На північному і східному схилах гори і всередині форту влаштовано шосейні шляхи. До укріплення входили тимчасові казарми для гарнізону, сараї та льохи для зберігання боєприпасів. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. укріплення було місцем страти політичних в’язнів.
Вал і рови добре збереглися до теперішнього часу.
Місце розташування: м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Саперно-Слобідська, 78.
