Васильківське укріплення

Васильківське укріплення зведене протягом 1831-1844 рр. на південному заході Печерської височини. З цього укріплення почалося будівництво Головної (Нової) Київської фортеці. Споруджено за проєктом К. Оппермана, як самостійний фортифікаційний комплекс у системі фортеці на місці проходження траси ретраншементу другої половини XVII-XVIII ст. із включенням до внутрішнього подвір’я Тюремного замку початку ХІХ ст.

Будівельні роботи здійснювалися 1831-1836 рр. під керівництвом військового інженера І. Жеванова, 1837-1849 рр. та генерал-майора О. Фреймана. Зіркоподібну у плані форму укріплення (так званої тенальної системи) складали головний вал у  вигляді тенальних фронтів і центральний равелін з цегляним капоніром (не збереглися) для обстрілу зовнішніх ровів. Перед головним валом і равеліном розташовувався сухий рів, прикритий шлях з гласисом. Земляні вали заввишки близько 10 м у чотирьох вихідних кутах мали цегляні на гранітних цоколях ескарпи (не збереглися). Під час ремонту 1852-1855 рр. внутрішні поверхи бруствера було облицьовано цеглою. Горжовий (тильний) бік укріплення складався з двох круглих і центральної напівкруглої веж-казарм, з’єднаних цегляною оборонною стіною з трьома брамами.

З території укріплення у зовнішній рів вело п’ять потерн (не збереглися), розташованих у кутах головного валу і біля круглих веж. Укріплення було розраховано на гарнізон чисельністю 3000 осіб, 205 гармат, 1501 рушницю. Збереглися усі три вежі (у перебудованому вигляді), частина горжової стіни, фрагмент равелінного і значна частина головного валу, а також Тюремний замок. З 1839 р. окремі казарми укріплення використовувалися військовим госпіталем, з 1863 р. – для утримання в’язнів, у 1868-1877 рр. для розміщення військововиправної роти. Після 1897 р. пристосовано під склади, бійниці зовнішніх фасадів веж замінено вікнами.

Місце розташування: м. Київ, Печерський район, між вулицями Дмитра Дорошенка, Ігоря Брановицького та Євгена Коновальця.